Пам’ятник — ручці

Сувеніри! Це солодке, як патока, слово, з неповторним запахом швидких і великих грошей. Тридцять років тому сувенірний бум тайфуном накрив Косівщину, кардинально змінивши її життя і навіть – не смійтеся! – її генофонд. Сувенірні міні-цехи були облаштовані не лише в колективних господарствах, а майже в кожній хаті (квартирі). Люди працювали практично цілодобово і всією родиною (малолітні школярі і підсліпуваті бабусі – теж). Вроджені творча фантазія і комерційна жилка гуцулів потрапили на жирний ґрунт чинного на той час законодавчого акта.

Великі міські і занедбані сільські крамнички неосяжного СРСР заполонив яскравий дріб’язок-ширвжиток — made іп Kosiv. Завдяки сувенірним надприбуткам, Косівщина твердо стала на ноги, розквітла, гонорово розправила плечі і надовго зазналася. Це в інших колгоспах люд гнув спину на фермах і бурякових плантаціях за смішні копійки. Тутешні члени колективних господарств, подейкують, могли за місяць (теж нелегкої, треба визнати) праці заробити стільки грошей, яких вистачало на купівлю новенької «волги». Один чоловік розповідав мені, що на власні очі бачив в ті часи в помешканні свого знайомого картонні коробки, щільно заповнені радянськими карбованцями, як пачками маргарину.

Сувенірна лихоманка – ще свіжа в пам’яті, але, на жаль, зовсім невивчена сторінка минулого нашого краю. Справжня цілина для істориків, економістів, криміналістів, психологів… Сувенірні гроші помітно поліпшили інфраструктуру Косівщини. Вони допомогли розбагатіти і набути комерційних навичок багатьом людям, яким пізніше було набагато легше, ніж іншим українцям, адаптуватися до умов ринкової економіки. Ті давні швидкі і великі гроші стали для більшості місцевих жителів ефективною вакциною. Кожен, кого нею прищепили, погоджується тяжко і багато працювати лише за великі гроші. Може, тому нині у нашому районі, як і в ситій Москві, важко знайти людину, яка найнялася б на низькооплачувану, трудомістку і некваліфіковану роботу.

Цю тему можна розвивати і продовжувати, але я поведу мову про інше. Якщо сувенірна епопея була таким тривалим і важливим етапом у житті Косівщини, то, можливо, варто її відзначити? У який спосіб? Я пропоную поставити в нашому районі скульптуру у вигляді… дерев’яної ручки. Адже, за переказами, саме вона влаштувала справжній фурор на Московському ярмарку, з якого привезли перший солідний договір-замовлення на велику кількість такої продукції. Постамент для ручки можна було б зробити у вигляді купи з пачок грошей. А, може, знайдеться у районі якийсь дивак чи ентузіаст (здебільшого такі люди ходять в одній особі), який захотів би створити музей, чи принаймні експозицію, присвячені сувенірній лихоманці? Допомогли б реалізувати цей задум колишні сувенірники, якщо пустять шапку по колу, а місцеві митці підкріпили б її творчою фантазією і талановитими руками.

Якщо нині у нас починається інший — туристичний бум, то варто пам’ятати: турист – істота вибаглива, хоче, щоб його чимось здивували. Музей сувенірів відновив би важливу сторінку в історії нашого краю і вражав відвідувачів інформацією, яку вони більше ніде не зможуть почути. А біля пам’ятника-ручки було б цікаво фотографуватись. Вона стала б оригінальною «фішкою» Косівщини. Якщо ж запустити в світ «качечку»-вигадку про те, що кожен, хто торкнеться цієї ручки, стане багатим, до неї паломництво почнеться. А там, не встигнемо оглянутись, вона і справді такою помічною стане.

Аліса Мудрицька

Share